День Державного Прапора України

  Синьо-жовте полотнище - не просто барви, а присяга, яку Україна тримає не одне століття. Його пронесли крізь віки боротьби: від козацької доби через визвольні змагання до часів, коли за саму згадку платили свободою й життям, ховали на горищах і зашивали в підкладку одягу.

  Ця історія повторюється просто зараз. Після деокупації люди розповідали, як в окупації закопували прапори в землю й замуровували в стінах, аби окупант не розстріляв їх за належність до України. Бо для українця це не символ, а доказ того, хто ти є, навіть коли сказати це вголос означає смертельний ризик.

  Сьогодні прапор на передовій, пробитий осколками, обпалений вогнем, просякнутий кров'ю. Він лежить на домовинах Героїв і огортає плечі воїнів, що повертаються з полону, у цю мить він стає обіймами Батьківщини яка нарешті може пригорнути свого сина чи доньку  вдома.

  Та є й інша тиша. На кладовищах щодня більшає синьо-жовтих прапорів над могилами, і кожен флагшток над Алеєю Героїв означає ціле життя, обірване заради того, щоб цей прапор майорів вільно. Немає родини, якої не торкнулася б ця війна, і немає в прапорі нитки, не оплаченої найвищою ціною.

  Тому, коли ми бачимо синьо-жовте полотнище, ми бачимо пам'ять про тих, хто віддав життя за право йому майоріти, і мужність тих, хто на окупованих землях ризикує всім заради права сказати: я українець. Будьмо гідними цієї жертви у праці, у справедливості, у службі державі.

  Доки майорить український прапор, Україна жива. Вічна слава Героям! Щира вдячність кожному, хто зі зброєю в руках боронить нашу землю.

 Слава Україні!           Героям Cлава!